Етимологічний аналіз слова

 Етимологія — визначення походження слова і його фоне­тичних та семантичних зв'язків з іншими словами тієї са­мої та споріднених мов.

Етимологічні дослідження спираються на такі наукові принципи:

1)  фонетичний — чітко й повно враховувати фонетичні закони (наприклад, підставу говорити про спорідненість слів гіркий, горіти, гарячий, жар дає наявність в українській мові чергування голосних о — і та о — а, г — ж);

2)  семантичний — враховувати можливість значеннєвої  спорідненості слів, наявність у них спільної семи (наприклад, слова горіти, гарячий, гіркий, горно, гончар (від горнчар), горщик, горілка, горе і под., крім спільної зву­кової частини гор / гір / гар, мають спільну сему «пек-v     ти» — отже, вони етимологічно споріднені);

3) словотвірний — чітко виділяти морфеми (наприклад, походження слова щастя [шчас'т'а] стане зрозумілим лише тоді, коли правильно виділимо в ньому префікс ш-, який походить із колишнього с- (пор. написання в російській мові счастье, запозичене з церковнослов'ян­ської мови), корінь суфікс -й-, від якого зали­шилася тільки м'якість (пор. такий самий суфікс у слові

пір'я [п'ірйа]), і закінчення -а — отже, дослівно воно означає «щось ніби частка, пайка»);

генетичний — враховувати також значення й звучання споріднених слів інших мов, близьких за походженням (наприклад, шоб зрозуміти значення слова рука, зіставляємо його із спорідненим польським reka [рен'ка] «рука», потім із литовськими ranka «рука» і renkiu «зби­
раю, згортаю» — отже, первісне значення цього слова «збирачка, згортачка»; це значення збереглося в українських словах горстка, пригорща);

речовий — значення слова пов'язувати з дійсністю (наприклад, досліджуючи етимологію слова лебідь, його зіставляють із латинським albus «білий» на тій реальній підставі, шо лебеді білі; до речі, правильність такого зіставлення підтверджується і давньоверхньонімецьким
словом albiz «лебідь»).

Внаслідок різних фонетичних, морфемних та семантичних змін видимий зв'язок між спорідненими словами може втра­титися. Наприклад, тепер уже ніхто не відчуває, шо слова по­чаток і кінець споріднені — мають той самий етимологічний корінь кон. У другому слові він залишився майже незмін­ним — лише відбулося закономірне чергування о з і. У першому ж слові корінь кон змінився на кен (як у слові молоти — мелений); звук к перед є перейшов у ч (як у словах рука — рученька); звукосполучення єн дало я, тобто голосний а після м'якого (пор. грец. pente «п'ять» і укр. п 'ять; лат. mentha «м'ята» і укр. м'ята); шиплячий ч отвердів; таким чином, корінь кон став звучати як ча. У початковій формі цей корінь зберіг­ся в слові споконвіків, що дослівно означає «з початку віків» (у польській мові — poczatek [почонтек]).

Ось, наприклад, який вигляд мають міркування про можливе походження назви Дніпро.

. Звук ь виник на місці ще давнішого у: пор. лат. domus і давньослов'янське домь «дім»; українське рудий і давньослов'янське рьджа «іржа». Звук Ь походить від давнього ай: пор. литовське каіпа «ціна» і дав­ньослов'янське ц'кна «ціна»; готське stains «камінь» і давньо-слов'янське ст'кна «стіна» (у сербській мові це ж слово стена и тепер означає «скеля», «великий камінь»). Підставляємо в першу частину назви Дьн'к історичні відповідники звуків т» так:

Дунай. Значення другої частини прь виводимо, зіставляючи її зі словами, у яких є той самий елемент пр: прісний «несоло­ний, річковий»; діалектне пруд «швидка течія ріки», назви річок Прут, Прип 'ять («Ріка-путь»), Протва, Лростир, Про­сянка, Прусянка, Прудник, Прудок, Проня, Придка, Предівка, Пира, Пиріг, Стопирка, Опір, Пороз, Порозок, Лорозовиця, Пе-рев, Пірна (давня назва річки Ірпінь) тощо. Первісний корінь пр маємо також у словах прати (у давнину прали переважно в річці), періщити (про дощ), порскати, пирскати, бризкати, оче­видно, й у назві бога Перун, який нашими предками-хліборо-бами мислився як такий, що посилає дощ. Наведені слова да­ють підстави вважати, що елемент прь колись означав «текуча вода, ріка». Отже, можна зробити висновок: назва Дніпро по­ходить від прадавнього словосполучення із значенням Дунай-ріка. І справді, в украшських народних піснях дуже часто зга­дується саме Дунай чи то як річка, чи то як велика вода: Тихо, тихо Дунай воду несе... Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю... Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає... Налетіли сірі гуси, сіли, пали на дунаєчку, сколотили всю дунай-воду... Назва Дніпро в них не трапляється.

      Повернутися