Загальне поняття про словосполучення

Повнозначні слова в мові, під час творення речень, об'єдну­ються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними пра­вилами.

По-перше, вони мають підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачи­няти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.

По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранко­вий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ран­кове місто.

 Отже, словосполучення — це смислове й граматичне по­єднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень.

Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть ут­ворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працю­вати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачи­лись майже рік.

Свого конкретного значення слово набуває тільки в сло­восполученні.

Наприклад, слово перо має такі основні значення:

1) рогове утворення на шкірі птаха;

2) знаряддя для писання чорнилом;

3) символ літературної діяльності;

4) зелений пагін цибулі або часнику;

5) лопать деяких інстру­ментів. Але кожне з цих основних значень проявляється, стає

Домінантним відповідно в таких словосполученнях:

1) перо гуски;

2) писати пером;

 3) майстри пера;

4) перо цибулі;

5) перо керма.

На значення словосполучення іноді може впливати також порядок розташування його складових частин: п 'ять тижнів і тижнів п'ять (вказує на приблизність), холодний вітер (за­лежне слово — означення) і вітер холодний (залежне слово — присудок).

Те, яких ше конкретніших значень набуває слово в різних V словосполученнях, ілюструє такий уривок: : Візьмімо таку відому пару, як працівники пера. На цій парі можна добре каламбурити, дарма що її обігрували чи не з пер­ших днів появи.

Хто пам 'ятає світлі гулагівські часи, може пригадати по­ширену тоді в полеміці із західною пресою словосполуку розбійники пера. Так узурпатори пера, ідучи за правилом «держи зло­дія», шпетили своїх заокеанських опонентів.

Проте каламбурні можливості пари працівники пера ще не вичерпані.

Можна ж ужити такі комбінації: лицарі пера, витязі пера, звитяжці пера (дехто уже вживав цю пару). Мають право на існування і такі переробки: монополісти пера, королі пера, владики пера, та зрештою й інваліди або мученики пера — це про тих бідолах, які мучать і себе, і своїх читачів бездар­ною базграниною.

Можуть ще бути і раби пера, а також і жертви пера.

Одне слово, для «красного олівця» вираз працівники пера, як і всякий інший зворот, може бути скарбницею оригінального мовлення (С. Караванський).

У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те, що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєд-нуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумов­люється сполучуваністю реальних чи уявних явищ. Тому мож­ливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі, але не можливі «зачиняти очі», «заплющувати двері» тощо.

Можливість поєднання слів у словосполучення залежить від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі сло­вами сонце, вогонь, полум'я як несумісне з ними поняття, але поєднується зі словами рушник, рядно, одяг тощо.

Якщо в словосполучення об'єднуються слова з далеким лексичним значенням, може виникнути метафора (вислів із

переносним значенням): крилата думка, свічі каштанів, ключі від щастя, сонце сміється.

Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні (вільні).

Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива (безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (гео­графічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає од­ним членом речення.

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мов­лення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов 'язкова умо­ва, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі.

Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнознач­них слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем. У процесі творення речень прості сло­восполучення розширюються, ускладнюються за допомогою залежних слів. Синтаксичні словосполучення, утворені з трьох чи більше повнозначних слів, називаються складними: широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з давнім товаришем. При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості.

У мовленні синтаксичні словосполучення являють собою проміжний етап між словом (точніше — словоформою) і реченням.

Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно:

а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації);

б) не має інтонації, властивої реченню;

в) є лише будівельним матеріалом для речення.

Слова в словосполучення об'єднуються або як рівноправні, бо як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення бувають сурядні і підрядні.

      Повернутися