Складений іменний присудок

Складений іменний присудок виражається іменником, при­кметником, дієприкметником, числівником, займенником у поєднанні з дієсловом-зв'язкою.

У ролі дієслова-зв'язки виступають дієслова бути (у теперішньому часі звичайно опускається), становити, стати, ро­битися, здаватися, залишатися, вважатися, називатися, уявлятися, являти собою, мати (з прийменником за і без нього), обертатися (ч и м?), правити за, вважати за, перетворитися на тощо.

Наприклад, у реченнях Неописанно чудова літня ніч в степ України (О. Довженко). Поезія — це пращ зима, думка весни (М. Рильський). Темрява в садку стала густіша M. Коцюбинський). Густа тінь у воротах повітки, при ясному сонці, здавалась чорною (1. Нечуй-Левицький). Він завжди лишався непомітним (В. Домонтович). Було літо, і за кабінет Мені правив садок (П. Панч). Яскравий сонячний день перетворюється швидко на сутінки (Ю. Яновський) складеними імен­ними присудками виступають чудова, це праця, це думка (від­сутність дієслова-зв'язки тут вказує на теперішній час), стала густіша, здавалась чорною, лишався непомітним, правив за ка­бінет, перетворюється на сутінки.

Якщо в іменній частині присудка є іменники людина, чо­ловік, жінка, хлопець, дівчина, справа, річ, вдача, характер і подібні слова з узагальнювальним значенням, то до складу цієї частини присудка обов'язково входять іще прикметники: Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна (Панас Мирний). Тепер така ініціатива вважалася справою гріхов­ною (О. Гончар). Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу (В. Козаченко).

Іменною частиною присудка може виступати й фразео­логізм з іменним значенням: Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду (І. Нечуй-Левицький).

Іменна частина складеного присудка стоїть, як правило, у називному відмінку. Проте, коли вона називає якусь непостій­ну, набуту ознаку, то ставиться в орудному відмінку: Непомі­тно для батьків син став дорослим (і дорослий). Іноді іменник в орудному відмінку виступає присудком у тавтологічних зворотах на зразок Критика критикою, тон тоном (Ю. Збанацький). Переважно на тимчасовість якихось функцій указує прийменник за із знахідним відмінком: У групі він був за стар­шого. Іменна частина може стояти й у родовому відмінку: Хмельницький був іншої думки (П. Панч). Вона була доброго рибацького роду, доброї степової крові (Ю. Яновський). Часом такий присудок виражається прийменниковими словоформами , іменників (з означальним значенням): Порожньо на подвір'ї, понуро стоять будівлі, а хата навіть із забитими віконницями (А. Головко). Дивлюся, в могилі усе козаки: який безголовий який без руки (Т. Шевченко). А в вас, бачу, пальтечко нй риб'ячому хутрі (А. Головко). Я ж іще при здоров'ї (Є. Гу­цало). З ранку до вечора Кравчина в роботі (О. Довженко). Тоня стала для нього понад усе (О. Гончар). Козак не без щастя, дівка не без долі (Нар. творчість).

До складених іменних слід віднести також присудки, ви­ражені прислівниками, у тому числі й у безособових реченнях: Ми завжди напоготові (Остап Вишня). Холодно й лячно людині, коли вона самотня (М. Стельмах). / так мені чомусь робилося тоскно, так жалко, що світ споганіє (О. Довженко).

До складеного іменного присудка можуть входити уточню-вальні (порівняльні) частки як, ніби, наче, неначе, мов, немов, немовбито. Кома перед такими частками не ставиться, іноді може ставитися тире: Голова без розуму як ліхтар без свічки (Нар. творчість). Ніч — мов криниця без дна (М. Рильський).

Лише біля присудка бувають (або можна підставити) вка­зівні частки це, то, ось, значить. Тому в реченні Яке це щастя — жити на цій землі! (О. Довженко) присудок — це щастя, а підмет — жити.

      Повернутися