Односкладні безособові речення

Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може
бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні.         

У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча.

Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений:

а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення: Тим часом розвиднялося, світало (М. Рильський). У лузі пахне вогкою травою (О. Гончар); дієсловом, безособовість якого зумовлена часткою (постфіксом) -ся: На те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський);

б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є  додаток у знахідному відмінку): На Керченському півострові ще раніше знайдено кілька невеликих родовищ нафти (3 газети). Постанову громадську скасовано, землю зовсім забрано від Дениса (Б. Грінченко);

в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко). Годі тих співів так уже сумно (Леся Українка). Нам треба голосу Тараса (П. Тичина). Щоб научитись плавать, треба води
набрати в уха; щоб научитись жить, треба настраждатись у житті (Карпенко-Карий). Мені приємно слухати себе самого, власні свої, побіжно висловлені думки (В. Домонтович); коли мова йде про минулий чи майбутній час, то в такому присудку з'являється дієслово-зв'язка бути у відповідній формі: В кімнаті, як і завжди, було тепло й затишно (М. Руденко);

г) заперечним словом — дієсловами немає {нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, ніколи, ніяк (із наголосом на заперечній частці) у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Де нема святої волі, не буде там добра ніколи (Т. Шевченко). Немає, друже мій, свободи без вітчизни, як і вітчизни без свободи не буваї
(П. Косенко). В неї мати дуже захворіла, а доглядати нікому (О. Гончар). Поночі нічого булорушатись (М. Коцюбинський). — Та ніколи мені сидіти, — одвітує Бджола (Л. Глібов); заперечним словом у поєднанні з прислівником: Немає гірше, як в неволі про волю згадувать (Т. Шевченко).

Якщо в безособовому реченні є заперечне слово ні, ані чи повторюваний сполучник ні... ні, то присудок (звичайно: не­має) може бути відсутній: В небесах ані хмариночки, та тихо, та любо, яку раї (Т. Шевченко). Проте коли в реченні йдеть-ся про минуле чи майбутнє, то разом із заперечним словом вживається також заперечний присудок: / знову не буде в ду­мах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський).

За відношенням до предмета як можливого носія дії, стану чи змінної ознаки односкладні безособові речення поділяються на:

а) речення, у яких немає і не може бути вказівки на пред­мет, якого б могла стосуватися названа присудком дія  : Надворі смеркало (А. Тесленко). Скрізь тихо, спокійно (М. Коцюбинський);

б)  речення, у яких на особу, якої стосується певна дія, стан, вказує знахідний відмінок: Мене морозило, боліла голова (В. Ґжицький);

в) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує давальний відмінок: Василько заблудивсь. Йому було холодно й стратно (М. Коцюбинський). Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра). Жилося Давидові хоч тяжко, але весело (М. Стельмах);

 г) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується або заперечується, вказує орудний відмінок: ф   Надворі осінню пахне (Панас Мирний). В північному кри­лі обвал, там людей лавою привалило (Д. Ткач);

ґ) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується чи заперечується, вказує родовий відмінок: Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (І. Ле). Було так душно, що грудям бракувало повітря (М. Коцюбинський). Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський).

В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: Проти рожна перти, проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести! (І. Франко). При неозначеній формі діє­слова може вживатися частка би (б): Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Шевченко). Отак би жити синім квітнем під небом зоряно-рясним (А. Малишко).

За допомогою інфінітивних речень виражають:

бажання: Прихилитися б у затінку до зеленої землі (М. Стель­мах). Жить би, жить та славить Бога і добро творити та Божою красотою людей веселити (Т. Шевченко). Жити! Жити! — із сонцем, віконцем. Жити! Жити! — з дверима у світ (П. Тичина);  наказ, спонукання: Мовчати!Взяти їх!— офіцери відтіснили солдатів у куток (О. Довженко);

запитання: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох сті­нах сидіти і світа Божого не бачити? (Панас Мирний). Чим утішить її, пожаліти, де цілющих відшукувать слів? (Т. Масенко);

категоричність твердження: Старому — тліть, новому — процвісти (М. Рильський). Змарнованих днів не вернути, як вітра, що мимо промчав (П. Василенко). Не вам, плазуючим в багні, брудним, підпилим крамарям, гасить священнії вогні і підтинати літ орлам, не вам, не вам! {В. Чумак);

мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні): 3 самого ранку узявся був за лопату, щоб прогорнути хоч стежку (Панас Мирний). Перестріти зло, щоб спинити, й пере­стріти добро, щоб підсобити, — хто ж не мріє про таке (А. Мороз).

      Повернутися