Незакінчені речення

Незакінчені речення являють собою початкові фрагменти звичайних речень, що їх із тієї чи іншої причини мовець рап­том обірвав, не договоривши. Вони найчастіше трапляються в художньо-літературних, меншою мірою — у публіцистичних творах.

Перерваність речення на письмі позначають трьома крап­ками, а у вимові — своєрідною паузою.

Незакінчені речення використовуються зі стилістичною метою.

Вони виконують різні функції, зокрема:

а) передають внутрішній стан мовця (його схвильованість, збентеження, тривогу, нерішучість чи, навпаки, радість,

б)  захоплення, рішучість тощо): — Я не Ганна, не наймичка, я... — та й оніміла (Т. Шевченко). — Чудесна книга... Яка книга!!Хто ж... Хто ж написав оцю дивну, оцю чудесну книгу?(І. Багряний);

б)  відтворюють певні екстремальні умови, у яких відбувається мовлення: — Прощай, сину. Нехай тебе доля боронить від лихого. Хай... — раптом Дмитрові перехопило дух, він
вже не міг дивитись на бліде обличчя сина (М. Стельмах). — Я тебе не застрілив би, бо... А мене... А мене ти пристрелиш!.. Мусиш! Мусиш!.. — розхвилювався та й забився в нападі пекельного, нестерпного болю (І. Багряний);

в) дозволяють ухилитися від прямої відповіді, уникнути неприємних слів і таким чином нерідко надають багатозначності висловлюванню: — Ну, якби не стримався! — пригрозив старшина. — Я б тобі... (О. Гончар). — А чи дивились ви, чи є в неї... теє... — Що таке теє? — визві­рилась на нього ображена жінка. — Ну, що теє... звісно, без чого відьма не буває... хвіст (М. Коцюбинський). Ось він [рід]... підіймав чарки й келихи й виголошував незграбні, але гарячі, з самого серця, слова, п 'ючи «за щастя, за долю» новонародженої й за... Але цього останнього «за» ніхто не хотів вимовляти вголос, бо вислів найкращих побажань тут був би пригадуванням найгіршого (1. Багряний);