Складнопідрядні речення підрядними способу дії, міри і ступеня

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня замінюють або уточнюють обставини способу дії, міри й ступеня головного речення.

Значення обох цих видів підрядних речень бувають досить близькі між собою, тому іноді важко розрізнити їх, особливо коли вони пояснюють присудок головної частини, виражений дієсловом. Наприклад, у реченні Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться (І. Котляревський) підрядна частина вказує як на спосіб дії, так і (більшою мірою) на її міру. Те саме можна сказати й про підрядну частину в реченні Сонце пекло так, (як? і в якій м ір і?) що й уночі степ пашів (Ю. Яновський). Проте підрядні способу дії та підрядні міри й ступеня і за значенням, і за оформленням переважно суттєво відрізня­ються одне від одного.

Підрядні речення способу дії пояснюють прямо чи опо­середковано (через вказівне слово) присудок головного ре­чення, виражений дієсловом, і відповідають на питання я к? яким способом? У головному реченні в такому разі є вказівне слово так або його можна підставити: Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко). Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, — легко і вправно (О. Довженко). Рідше підрядне речення способу дії уточнює обставину способу дії головного речення: Стихла хуртовина раптово, як і схопилась, але вже було холодніше (В. Барка).

Підрядні речення способу дії до головної частини при­єднуються сполучним словом як та сполучниками підрядності що, щоб, наче, ніби, мов. Вживання того чи іншого сполучника залежить від того, як підрядне речення характери­зує спосіб дії, названої в головній частині: реально або через порівняння.

Якщо підрядна частина реально характеризує спосіб дії, названої в головній частиш, то вживаються сполучники що, щоб та сполучне слово як. Причому сполучник що вживається, коли характеризується реальна дія (дієслово в головній частині вжи­то в дійсному способі), сполучник щоб — коли характеризується бажана дія (дієслово в головній частиш вжито переважно в наказовому чи умовному способі): Життя склалося так, що довелося забути і про рідну свою Ничогівку (Ю. Збанацький). Тут Денис так глянув на Трохима, що у того жижки задрижали і у животі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко). Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, Шалів (В. Сухомлинський). Мені аби з хати вибратись, щоб не запримітила мати, а там... (Панас Мирний). Але: Я сів обличчям до річки так, щоб сонячні промені падали прямо на мене (В. Домонтович).

Вживання сполучного слова (прислівника) як не залежить від характеру дії головної частини: А злива так само почала відходити, як і надійшла (М. Стельмах). Треба битися тут і стояти, як належить чесним людям (Ю. Яновський). Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (М. Коцюбинський).

Якщо підрядна частина характеризує спосіб дії, названої в головній частиш, через порівняння, то до головної вона приєднується переважно сполучниками наче, ніби, мов, як, іноді — що та сполучним словом як.

Причому такі порівняльні підрядні частини за своєю структурою бувають кількох видів:

а) неповні, у яких присудок спільний із головною частиною — він, як правило, опускається (зіставляється та сама дія двох різних предметів): Думка запала в ваші душі й лежала там, як зернина [лежить] в ласкавій землі (Ю. Яновський). Містечкова площа шуміла, наче [шумів] морський прибій (О. Довженко); але іноді присудок може повторюватися в підрядній частині, яка таким чином набуває форми повного речення: Спочатку я просто жахався цієї картини, а потім поволі звик, як солдат на війні звикає до грому гармат (О. Довженко). Як
соняшник завжди повертається до сонця, так я повертався до нього (Ю. Яновський);

б) із самодостатнім одним головним членом у формі підмета (за своєю структурою таке підрядне речення наближається до називного; зіставляється та сама дія, стан чи якість двох різних предметів): Мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння, а гілки квіток сплелися на вікні, неначе ґрати (Леся Українка);

в) неповні, у яких підмет спільний із головною частиною (зіставляються різні дії того самого предмета): На ново­му місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне (І. Багряний). Спить Дунай, немов­би й не тече (П. Воронько);

г) неповні, у яких головні члени спільні з головною частиною (зіставляються різні обставини, об'єкти дії то­що): Кипіло все напередодні весни, як [кипить] у казані над золотим багаттям (В. Барка). Рокотало небо, ніби [воно рокотало] весною (І. Цюпа). Як [плекають] парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський). Я квітку не можу зірвати, бо їй, як [болить] людині, болить (В. Сосюра);

ґ) з обома головними членами (зіставляються різні дії різних предметів): Дівчина, обсипана квітками, іде, не­мов пливе лебедонька в воді (М. Рильський). Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко).

З порівняльними підрядними реченнями способу дії, що являють собою неповні речення, у яких пропущено присудок, не слід сплутувати порівняльні звороти, що виступають чле­нами простого речення. Наприклад, у реченнях Темрява — як чорний дим (В. Барка). Берізки мов живі безмовні люди, я чую, як стукочуть в них серця (Д. Луценко). Дівчина що калина в лузі (Нар. творчість). Вода чиста-чиста та ніби аж срібна (С. Васильченко) порівняльні звороти є присудками. У реченні Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький) порівняльний зворот є додатком. Такі порівняльні звороти комами не відокремлюються.

Підрядні речення міри й ступеня пояснюють член головно­го речення, виражений якісним прикметником або прислівни­ком, а також дієсловом, що може виражати різну міру дії, і відповідають на питання якою мірою? до якої міри? скільки? наскільки? як інтенсивно?

У головному реченні в такому разі є вказівні слова так, настільки, стільки, до того, такою мірою або їх можна підставити. Підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами як, скільки, наскільки та сполучниками підрядності як, що, аж, що аж, ніж, наче, ніби, мов, наприклад: Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій біліші (Б. Антоненко-Давидович). Увага до нього була настільки велика, що Дорош почував себе дуже незручно і ще нижнє схиляв голову (Григорій Тютюнник). До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (М. Коцю­бинський). Посіяв дощик, потім линув так, що враз калюжі стали, але скоро і вщух (В. Барка). Наговорив стільки, що й в шапку не забереш (Нар. творчість). Упав так, що аж носом зао­рав (Нар. творчість). Проте вказівних слів у головному реченні може й не бути: Вона почала придивлятися до нього, наскільки це було в її змозі (М. Коцюбинський). Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).