Засоби зв'язку між частинами синтаксичної єдності
Речення, що входять до синтаксичної єдності, об'єднуються спільною темою і спільним предметом думки чи повідомлення. Послідовність розташування окремих речень, тобто логіка викладу, зумовлюється насамперед часовою, причиново-наслідковою послідовністю реальних чи уявних подій, послідовністю сприймання фактів, послідовністю суджень, у яких спочатку мають іти часткові судження, а потім — умовивід, тощо.
Наприклад, в уривку Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. Мова — душа нашої національності, її святощі, її скарб. І поки живе мова — житиме й народ як національність (І. Огієнко) речення об'єднує в одну цілість спільна тема — роль мови в житті нації, спільний предмет розгляду — мова. Останнє речення пов'язане з попередніми ще і як висновок з усього досі сказаного.
В уривку Нескінченними дерев'яними сходами до Лаври підіймалася юрба богомольців. Попереду йшов ставний, кремезний козак середнього віку, в багатому жупані з кармазину. Обличчя його не вражало красою, але хто хоч раз бачив ці полум 'яні іскристі очі, цей орлиний ніс і розмаяні вуса, той ніколи не міг забути їх. І постать, і хода козака виказували владну силу. Погляд темних очей був такий гострий, що проникав до найпотаємніших куточків серця. При появі запорожця по дворищу пробігло помітне пожвавлення. «Залізняк! Полковник Залізняк» — загомоніли навкруги (М. Старицький) в основу послідовності розташування речень покладено послідовність сприймання явищ — від широкої панорами до конкретної деталі в цій панорамі (юрба -постать козака - його обличчя -погляд).
Зв'язок між реченнями в синтаксичній єдності здійснюється, крім того, й за допомогою граматичних засобів.
Серед найважливіших граматичних засобів такого зв'язку виступають:
а) займенники він, цей, той, весь, такий, кожний в усіх формах, прислівники тут, там, тоді і под., що вказують на предмети, ознаки, обставини, названі в попередніх реченнях: Нема нічого на світі луччого і Богу милішого, як серце матері до своїх діточок! Скільки б їх у неї не було, чи десятком Бог благословив, чи тільки одним, усі для неї рівні, кожного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається. Дев 'ять здоровенькі край неї, потішають її, а одно морщиться, кисне, не-^' дуже: вже вона за ним вбивається, тужить... (Г. Квітка- Основ'яненко);
б) лексичні повтори: Людська вихованість немислима без v людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдячності, вона холодний, бездушний егоїст (В. Сухомлинський);
в) синоніми й синонімічні вислови: У селі багнюка наче сказилась: що ти з неї одну ногу витягнеш, то вона до другої присмокчеться, випускати не хоче. Що ти калюжу обминеш, то попереду розлийморе чекає; берегів не видно, і дна не вгадаєш. То Юрко догадався ліщину з ліси витягнути, міряв оті баюри, щоб по шию не шубовснути... (Є. Гуцало);
г) різні сполучні засоби, як, наприклад, слова й вислови і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприклад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, річ у тім що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо, які ставляться на початку наступних речень: Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна. І вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить (П. Куліш);
г) однакові видові та часові форми
дієслів-присудків: Коли лежиш в полі лицем до неба, вслухаєшся в многоголосу
тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче
свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні
звуки. Ниви шумлять навколо і заважають... (М. Коцюбинський);
д) неповні, усічені речення, пропущені члени
яких встановлюються з попередніх речень (такі речення поза текстом
незрозумілі): Я почав розказувати йому те, що мимохідь поклалося мені на
думку. Про Слона, який раптом утратив спокій. Про джунглі, по яких ходив він
наче сам не свій, і про те, що ніхто не зміг знайти ліку на його журу. Про те,
що сонце вже було в його очах не оранжеве, а фіолетове, що зелене виблідло і
листя пожовтіло, хоч у джунглях ніколи не буває жовтого листя (Вал. Шевчук);
є) єдність місця й часу: Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в 'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, наче гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади... (І. Нечуй-Левицький).
Правильне розташування й поєднання речень у синтаксичній єдності увиразнює думку, робить її чіткішою, дохідливішою, зрозумілішою.